Ковальський Микола Павлович

07

Июль 2014

Ковальський Микола Павлович

; Коментировать

Серед визначних діячів вітчизняної науки, чий життєвий шлях та покликання тісно переплелися з рівненським краєм, Миколі Павловичу Ковальському належить особливе місце.

Безумовно він один із найвидатніших, проте чомусь маловідомий широкому загалу учений-історик , доктор історичних наук, професор, засновник загальновизнаної наукової школи з джерелознавства історії України, заслужений діяч науки і техніки України, академік Української Вільної академії наук. Можна й далі перераховувати його звання і посади, проте сам М.П. Ковальський завжди з певною долею гумору ставився до власних регалій, авторитетно наголошуючи на тому, що цінність справжнього науковця не у відзнаках, а в тому сукупному доробку, який він вносить самовідданою працею в сучасну науку.

Існує думка, що секрет Миколи Павловича в його генетичній приналежності до відомого щонайменше з ХVIII ст. українського роду інтелігентів. Волинський рід Ковальських  дав Україні православних священиків, педагогів, учених та громадських діячів.

Народився М.П.Ковальський 19 березня 1929 р. в старовинному Острозі в спадковій учительській сім'ї.

У 1946 р. із золо­тою медаллю закінчив Острозьку середню школу № 1, а в 1947р.- з відзнакою Острозьке педа­гогічне училище, отримавши спеці­альність учителя початкової школи. У 1947 р. вступив на історичний факультет  Львівського  державно­го  університету  ім. І. Франка, але у 1950 р. був змушений перевестися на заочну форму навчання і розпо­чати роботу в Острозькій семиріч­ній школі № 3, де викладав спочатку англійську мову, а пізніше історію, конституцію і географію. У 1952 р., з відзнакою закінчивши універ­ситет, отримав направлення до ас­пірантури на кафедрі вітчизняної історії Львівського університету. У 1958 р. успішно захистив кандидат­ську дисертацію на тему: "Зв'язки західноукраїнських земель з Росій­ською державою (друга половина XVI-XVII ст.)".

З 1956 до 1958 рр. М. Ковальський працював у Львівському обласному інституті вдосконалення вчителів, з листопада 1959 р. - в Українському державному музеї етнографії та ху­дожнього промислу АН України у Львові, де з серпня 1961 р., згідно з конкурсом, був обраний завідувачем відділу етнографії.

У 1963 р. вчений переїхав до Кривого Рогу, куди був за­прошений за конкурсом працювати на Криворізькому загальнонауково­му факультеті Дніпропетровського державного університету, деканом якого став у грудні 1963 року.

За роки роботи в Кривому Розі (1963-1967) провів дві наукові конференції і став редактором тез доповідей. Його ви­ступи на конференціях свідчать про наукові зацікавлення, пов'язані з іс­торією України XVI-XVII ст. Вже в цей час з'являється перша праця з острогіани, яка пізніше стала одним з основних напрямів досліджень - "До історії Острозької друкарні (кі­нець XVI - початок XVII ст.)".

З 1967 до 1994 р. . М. Ковальський працював у Дніпропетровському університеті. Тут розпочався новий етап у житті й творчості М.П.Ковальського.

Він справедливо вважав Дніпропетровськ «другою батьківщиною». Адже саме тут у повній мірі розквітнув талант майбутнього професора як науковця, вузівського викладача, організатора науки. Саме тут на нього чекала терниста і важка, проте блискуча наукова і педагогічна кар'єра.

В Дніпропетровському держуніверситеті, буквально на голому місці, Микола Павлович створив визнану школу з джерелознавства історії України, яку називали «дніпропетровською», а тепер називають «школою Ковальського». Студенти зав­жди тяглись до Миколи Павловича, і він ніколи не шкодував свого часу для наукового керівництва працею молодих істориків, виховував їх у дусі поваги й любові до обраної професії, сумлінності в науковому пошуку, водночас і любові до своєї Батьківщини, великої й малої. Найталановитіші з них приходили в аспірантуру й досліджували переваж­но проблеми джерелознавства та археографії історії України. У результаті вихованці «школи Ковальського» склали значний загін українських науковців (понад 10 докторів іст. наук, понад 25 кандидатів іст. наук), які працюють нині в провідних академічних інсти­тутах та університетах України й за її межами, виховують нове покоління істориків. Природно, що саме М.П.Ковальський був одним із тих, хто стояв біля джерел відродже­ної Археографічної комісії, потім - Інституту української археографії та джерелознав­ства ім. М.Грушевського НАН України.

У науковому доробку М. Ковальського цьо­го періоду - дослідження з історії українського друкарства, історії міст України (особлива увага тут приділялась історії Львова та рід­ного Острога - центрів української культури XVI - першої половини XVII ст.) тощо.

Особливе місце посідає серія книг з джерелознавства історії України XVI - перш. половини XVII ст., що мали характер монографій, але були надруковані у видавництві Дніпропетровського державного університету у 1972-1985 рр. як навчальні посібники. Чимале значення для вивчення істо­рії української культури, книгодру­кування та острогіани мало дослі­дження "Джерела про початковий етап друкарства на Україні: Діяль­ність першодрукаря Івана Федорова в 70-х - на початку 80-х років XVI ст.", видане у 1972 р., в якому поряд з аналізом джерел про життя та діяль­ність Івана Федорова було вміщено детальний огляд історіографії проблеми, нариси з історії українського друкарства, розглянуто історію ви­дання та тексти книг першодрукаря. Авторові вдалося реконструювати хронологію основних подій життя та діяльності І. Федорова.

У листопаді 1984 року Микола Ковальський у Московському уні­верситеті захистив докторську дис­ертацію на тему:"Джерела з історії України ХVІ - першої половини ХVІІ ст.", яка стала значним вне­ском у розвиток української історич­ної науки. За заслуги у підготовці висококваліфікованих спеціалістів, розвиток і впровадження наукових досліджень 31 липня 1991 року. Президією Верховної Ради України

М. Ковальському було присвоєне почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України.

З поч. 1990-х рр. став одним із за­сновників історичного краєзнавчого товариства "Спадщина" ім. князів Острозьких в Острозі, був причет­ним до започаткування проведен­ня щорічних наукових конферен­цій "Острог на порозі 900-річчя", які збирали дослідників Волині з різних міст та містечок України: Львова, Дніпропетровська, Києва, Кам'янця-Подільського, Полтави, Луцька тощо.

У 1994 р. М.П.Ковальський повернувся до рідного Острога. Повернувся не доживати, а знову будувати на порожньому місці українську науку.

Із проголошенням незалежної Української держави вчений докладає значних зу­силь, щоб добитись відродження найстарішого вищого навчального закладу України в рідному Острозі - Острозької академії. Ці зусилля не пропали марно. У 1994 р. було ство­рено Національний університет «Острозька академія» й Микола Павлович став його пер­шим проректором із наукової праці, очолив кафедру історії та культурології, добився пе­реводу сюди кількох своїх талановитих учнів, налагодив міцні контакти з провідними науковими центрами України й зарубіжжя (Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті, Українське історичне товариство), створив в Острозі філію Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ. На той час Микола Павлович був автором понад 400 наукових праць, у т. ч. монографій, підручників, посібників, енциклопедичних та археографічних видань.

Професор історії університету Альберта (Канада) С.Плохій згодом писав про М.Ковальського: «Своїм науковим авторитетом, знаннями, енергією він сприяв відродженню першої в Україні школи нового типу - волинських Афін».

Уже з Острога, відповідаючи на запитання Євгена Чернова, свого колишнього колеги по роботі у Дніпропетровському університеті, Микола Ковальський, оглядаючись на пройдений життєвий шлях, зазначив, що майже все життя займався виключно українською історією, «бо на глибоке переконання автора (це він про себе),за нас це ніхто не зробить і не маємо чого віддавати нашу історію на відкуп «іншим»... Без пишних слів скажу - це моя Батьківщина, і як її син маю життєву місію (а для того мені Господь і дав ці роки) зробити в міру своїх не дуже міцних сил і не такого ж сильного здоров'я те, що зобов'язаний за своїм фахом і кваліфікацією. Офіційно ніде й ніколи, здається, цього не виголошував, але це авторське кредо і, Богу дякувати, що є ще сили для виконання цієї місії. Головне, мати послідовників, учнів цієї праці і місії».

В Острозькій академії він був головним редактором енциклопедичного видання «Острозька академія», книг «Етюди з історії Острога», «Острозькі просвітники», автором фундаментальних праць з історії міста та Острозької слов'яно-греко-латинської академії.

Іменем професора названо вулицю в місті Острозі, кафедру історії в Національному університеті «Острозька академія», Асоціацію історичної правди.

Наукова бібліотека Національного університету «Острозька академія» поповнилася унікальною колекцією книг Миколи Павловича Ковальського, яку за його заповітом передала Академії його донька Ірина Миколаївна Ковальська-Павелко. Це понад три тисячі унікальних видань, чимало з яких містять автографи авторів. Цікавим фактом є те, що за свою роботу в Академії професор Ковальський щороку завдяки своїм іноземним зв'язкам поповнював бібліотеку університету унікальними виданнями української наукової і літературної діаспори.

Згодом за заслуги у розвитку науки та Острога став Почесним громадя­нином міста.

Все це лише невеличка краплина тої  вдячності, яка має продовжити роботу, розпочату Миколою Павловичем - розбудови справжньої історії, заснованої на джерелах, а не на політичних забаганках влади.

Микола Павлович Ковальський прожив 77 років, більшість із яких він присвятив служінню історичній науці, своїй рідній та неповторній Україні, улюбленому місту, багаточисельним друзям і такій милій його серцю, омріяній та відродженій з руїни Острозькій академії.

Він назавжди залишиться одним з найвагоміших орієнтирів в історичній науці України і Вчителем  для тих, для кого наука та вища освіта є не лише папірцем чи місцем роботи, а сенсом життя та життєвою місією.

Микола Павлович Ковальський помер 5 жовтня 2006 року. Він помер там, де й народився, - в Острозі, у батьківській хаті, завершивши життєву одіссею, що об'єднала воєдино географічно, історично та культурно віддалені частини його Батьківщини, зробивши її кращою, людянішою та свідомішою себе і своїх джерел. Одіссея скінчилася, але місія триває...

За матеріалами публікацій  А.Атаманенко,  В.Атаманенка, , С.Плохія та ін.

http://www.yunilibr.rv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=424:kovalevskyj-mykola&catid=115:vydatni-rivnyany&Itemid=227

Опубликовано в Лица

Оставить комментарий